Обозреватель | Опросы - , рейтинг, отзывы
Последние новости в Украине
Укр
Рус
3 августа 2017 - обновлено в
Новости Украины




Мотоциклістка вирушає в кругосвітню подорож

Поделиться:

Їй 33 роки і замість створення сімейного гніздечка вона вирушає у навколосвітню подорож. Що має керувати жінкою, щоб вона зважилася на таке?

Судячи по запиту "Анна Гречишкина" в Гуглі, ти навіть отримала свою сторінку в Вікіпедії, сама робила?

Мій проект веде PR-агентство PR & C, вони займаються такими речами. Я співпрацюю з ними на некомерційній основі, хоча у них зараз багато платних проектів, і час на все знайти дуже складно. Просто їм сподобалася ідея I have a dream і тому ми спробували працювати.

У чому виражається ваша співпраця?

Вони допомагають в організації прес-конференцій та інших заходів, інтерв\\\'ю, написанні прес-релізів. По ходу подорожі теж будуть вести проект, переговори з виданнями про співпрацю, розсилати новини інформагентствам.

Читаємо Вікіпедію і вона каже, що в тебе дві освіти і вже встигла попрацювати в банку.

Так, працювала в банку, потім у міжнародному благодійному фонді "Альянс" з боротьби з ВІЛ/СНІД, потім поїхала до Індії на чотири місяці, а коли повернулася - вже почалася підготовка до навколосвітки.

Від чого ж ти хочеш втекти в цю подорож?

Втекти? Ні від чого, я всім задоволена у своєму житті. Два роки тому під час зльоту "5 Доріг" в Умані, в дощову погоду ми сиділи зі знайомим і розмовляли "за життя". Я йому штовхнула думку: "Міша, а як ти думаєш, чому б мені не поїхати навколо світу?". Очікувала скептичних зауважень і відмовок, але він тільки сказав: "А чому б і ні? Давай!". З того моменту зерно було посіяно.

Зазвичай до Індії або Таїланду їдуть люди, яким здається, що в країні все погано, немає перспектив. А там все дешевше, можна більше заробити, світ яскравіший, небо блакитніше і все добре. Вони намагаються втекти звідси і розповідають про нашу погану країну, політиків, злих людей. Ти їдеш, щоб виїхати чи щоб повернутися?

Насправді, кожен раз, і кругосвітка не виняток, я їду, щоб повернутися. Будь це тиждень, чотири місяці або два роки. Я не ідеалізую Україну, але й не кажу, що тут все жахливо і потрібно швидше звалити. Якщо все звалять, то хто взагалі цю країну буде просувати далі? Я не думаю, що за рік, два або навіть за десять щось кардинально зміниться. Але мені б хотілося хоча б щось, невелику лепту внести, поки я живу в цій країні і на цій Землі. Може, я не побачу плодів, але якщо це з часом принесе результат ...

А що твоя подорож може принести нашій країні?

Я думаю, про неї будуть знати і навіть вже знають багато людей не тільки в Україні. Це прозвучить пафосно, але я хочу показати світові, що це зробила українка, що у нас багато людей, які здатні на подібні речі, розповісти про Україну людям з інших країн, адже багато де ніхто взагалі не знає, що ми існуємо.

Розповісти про Україну? Ну, є така східно-європейська країна, у нас було Євро, є Кличко, два Шевченки...
Ми - найбільша країна в Європі, відмінні люди, традиції, культура, менталітет! Унікальна природа - Крим, Західна Україна. Зараз організація ПЛАСТ допомагає мені готувати презентацію України, яку я буду показувати в кожному великому місті інших країн. Хочу взяти з собою малюнки наших дітей про те, як вони бачать свою країну і якою хочуть її показати дітям інших країн.

Якби тобі дали можливість щось одне прибрати в нашій країні, а одне - додати. Неважливо, людину, подію, річ, все, що завгодно. Щоб це було? Океан може?

Океан? Чорного моря достатньо. Я б прибрала нашу межу "моя хата скраю". Адже з одного боку ми дуже дружелюбні й гостинні, а з іншого - нам не вистачає активності в боротьбі за свої права, за краще майбутнє. Адже багато хто замість активних дій свої таланти і навички використовують не тут. Мені здається, якщо людина не змогла ужитися в своїй країні, зі своєю мовою і культурою, то що вона може дати інший, де йому все чуже спочатку? Я люблю подорожі, я хочу мати можливість виїжджати, коли хочу і куди хочу, але щоразу - повертатися назад, мій дім тут.

Добре, хату скраю ми прибираємо бульдозером, що додаємо? Чого особисто не вистачає тобі?
Можливостей. Для тієї ж молоді, наприклад. Їх можна знайти і сьогодні, але потрібно подолати стільки перешкод, що багато ламаються, не дійшовши до кінця. Якби більше дверей відкривалося з легкістю, а не з ноги - це було б дуже здорово. У тій же Америці, Європі все набагато простіше.

Простіше? Що саме?

Я спілкувалася з однією панянкою, років під 50, яка жила тут і в Прибалтиці, а нещодавно виїхала до Америки. Вона каже, що там навіть у її віці ти можеш почати життя спочатку. Нове утворення, нова робота, можеш займатися тим, чим хочеш в не залежності від наявності зв\\\'язків і знайомств. У нашому просторі це дуже важко.

Думаєш, українці змогли б жити в сьогоднішній Америці? Адже там вкрай наївні люди. У нас виробилася певна недовіра до влади, новин, до того, що відбувається у світі. Ми вже не віримо на слово. Американці досі думають, що в Іраку одні терористи, а будь-яка людина східної зовнішності хоче підірвати найближчим будівлю. Ти подорожувала з Курдистану, Сирії, Туреччини - відчула там екстремістський дух, про який на весь світ кричить Америка?
Ні, абсолютно. Звичайна країна, звичайні люди, до всіх нормально ставляться, в тому числі до туристів. Нещодавно говорила з мотоциклістом з Пакистану, і він мене питав, чи є в моєму маршруті його країна? Я кажу, ні, ти що, там же страшно! Та ще й дівчині одній. Він так здивувався - ти, напевно, новин наслухалася? У нас все безпечно і спокійно.

Твоя подорож, напевно, дозволить не тільки відкрити світові Україну, а й зможеш розвінчати багато міфів про інші країни, якщо поставиш це собі за мету. Адже у світі дуже багато проблем через забобони. Ти стикалася у своєму житті з ними?

Коли я перший раз їхала на мотоциклі до Туреччини, мене тут вже мало не ховали, очікували, що продадуть у рабство. Країна виявилася відмінною. А зараз, у зв\\\'язку з поїздкою, їх дуже багато, це неприємно й дивно. Коли задумала цю ідею, здавалося, що байкерське співтовариство має підтримати її. Зараз хтось поливає мене брудом, хтось ставить під жорсткий сумнів мої можливості. Після першої прес-конференції у грудні пішло купа коментарів на тему того, який багатий коханець або батьки проспонсорували проект. Стереотип в тому, що якщо хтось починає робити такі масштабні проекти, то за спиною обов\\\'язково є "дах". Треба спробувати зрушити свою звичайну попу з місця, почати робити і ти зрозумієш, що все можливо.

До речі, у своєму інтерв\\\'ю 2008 року, ти казала, що більше любиш їздити з компанією і тут раптом - одиночна навколосвітка?

Як тобі сказати... З іншою людиною дуже здорово їздити, але важливо, що це за людина. У мене є тривалий досвід катання і вдвох, і в групі. Недостатньо бути просто мотоциклістами і хорошими знайомими, повинна бути внутрішня сумісність з попутниками, адже з ними ви проводите велику частину часу в подорожі. Компанія це, звичайно, добре, але зараз для мене простіше і зручніше подорожувати одній.

Але це не тиждень, не місяць, а майже два роки на самоті.

Це дуже умовна самотність, адже в кожному місті за маршрутом у мене є, і будуть з\\\'являтися, нові знайомі.

У кожному місті так, але, по суті, ти будеш їхати одна. Треба знати свій мотоцикл, що і в кого питати. Зрештою, ти не боїшся за своє життя?

Боюся, звичайно. Як будь-яка нормальна людина.

Яка шкала цієї боязні? Адже може бути що завгодно, від банальної аварії до конфліктів з населенням.

Всі ці речі можуть статися зі мною, я це прекрасно розумію. Однак, виходячи з мого досвіду достатньо тривалих подорожей, я розумію, що будь-яка проблема - вирішувана. Головне не панікувати. Геніальна думка, випадкова людина, це те, що допомагає тобі в дорозі. Були ситуації, що загрожують життю, але не було жодної безвихідної ситуації. Потім, я завжди дякувала Богові. Ще Валера Кришень (перший українців зробив самостійну навколосвітню мотоподорож - ред.) Говорив, що якщо ти дивишся на світ з позитивом і посмішкою, світ поверне тобі це з торицею.

Твій наречений тебе відмовляв від поїздки. Ви все ще разом?

Так. Насправді, коли ми були просто друзями, він говорив, що якби він моїм хлопцем, він ніколи б мене не відпустив. Ось ми почали зустрічатися, і буквально вчора я йому нагадала цю нашу розмову і попросила пояснити, як же він мене відпускає? Він відповів, що йому потрібна смілива жінка, здатна долати перешкоди заради своєї мрії.

Майже два роки, не страшно залишати свого чоловіка одного?

Для нього і для мене це буде своєрідним випробуванням. Ми зможемо перевірити свої почуття, а час розставить все на свої місця. Обіцяє періодично відвідувати мене там, де я буду:)

Тобі зараз 33 роки. Багато хто говорить, що замість подорожі краще б вийшла заміж, народила дитину і завела собаку. Тобі не здається, що ти втрачаєш щось у своєму житті?

Я цього дуже хочу, і як тільки повернуся - одразу цим всім займуся! Але, ця подорож - вже частина мого життя, і якщо я її не здійсню, щось буде в мені не закінчене.

З одного боку це так незвично, але не боїшся ти, що потім буде наступна подорож, а потім ще одна? Я знаю по собі, що це як наркотик. Тобі хочеться весь час дороги, їхати, дізнаватися нове, ділитися цим зі світом. Ти повернешся, а через півроку тебе потягне у новому напрямку, а в тебе вже буде сім\\\'я і дитина. Ти зможеш їх залишити?

Думаю, у мене якщо й виникне думка про нову подорож, то вже в іншому форматі. Не на одинці, а з чоловіком, з дітьми і в трейлері. Мені дуже подобаються ці маленькі будиночки на колесах!

У тебе з близьких родичів залишилися тільки тітки. Твоя доля склалася не просто, ти втратила батьків. Чи немає у тебе прихованої образи на світ через це?

Як не дивно, немає. Я привчена вважати, що все, що дає життя, дається не просто так, і треба приймати це без нарікання і образ. Навіть те, що батьки пішли так рано. Іноді я плачу, запитую себе - чому сталося саме так? З іншого боку, це навчило мене самостійності і витривалості перед труднощами. Вони завжди поруч зі мною, в серці. Якщо і є образа, то тільки на себе, за те, що я була не досить хорошою дочкою.

Будь вони живі, підтримали б твою ідею?

Тато обов\\\'язково підтримав би. Він підтримував мене, пишався, розповідав друзям. Його смерть дозволила мені подивитися на життя інакше, зайнятися благодійністю, віддати іншим те, що я не додала йому. Так з\\\'явилася соціальна програма MotoSave.

Якби твоє життя склалося по-іншому, були б живі батьки, ти народилася б у забезпеченій сім\\\'ї. Ходила б у престижну школу, квартира, машина, охорона... Тебе б відвідала думка про кругосвітню подорож?

Складно сказати що було-б ...

Аня, я хочу зрозуміти: вся низка подій твого життя привела тобе до цього проекту чи це одноразовий емоційний сплеск? Зерно росло довго і глибоко?

Думаю так, адже я багато їздила по інших країнах до цього рішення і весь мій досвід говорить, що я готова. Потенційні партнери та спонсори в першу чергу цікавляться - чи зможу я, чи доїду до фінішу?

Спонсорам головне кінцева мета - доїхати, чи все ж є у нас компанії, які можуть підтримати саму ідею I have a dream? Українські компанії взагалі готові до участі в не просто рекламних проектах, а таких, національних і світових?
Багато хто вірить в мене, наприклад хлопці з KTM, але багатьох цікавить - чи доїду я психологічно. З нашими компаніями дуже складно говорити, адже їх цікавить в першу чергу, скільки реклами і продажів вони отримають, а я не можу цього прогнозувати. Генерального партнера у мене до цих пір немає.

Для себе ти позначали перешкоди, які не дадуть закінчити маршрут? Чи можеш ти зірватися по-жіночому, влаштувати істерику, розвернутися і поїхати назад?

Знаючи себе, це буде точно не істерика. Може бути тільки дві причини: або закінчаться гроші, або дуже серйозна травма. Може бути, мені потрібно більше часу, може, треба буде попрацювати, я до цього готова.

Поговоримо про благодійність, адже вона стала моральною основою твоєї подорожі. Твоя участь в ній почалася з MotoSave. Що це за організація і чим займається?

Почалося все трохи більше ніж 3 роки тому, після смерті тата. Спочатку я просто привезла речі в будинок престарілих, поговорила з директором і виникла ідея влаштувати свято на Різдво. Створила тему на moto.kiev.ua і ми привезли фрукти, солодощі, ходили по палатах, спілкувалися. Побачили, наскільки для людей похилого віку це було приємно і дивно, що хтось звернув на них увагу без політичних гасел. Виникла думка - чому б не робити це на регулярній основі для будинків престарілих та дитячих будинків? Ми створили окрему гілку на форумі, щоб кожен, хто хоче брати участь міг знайти інформацію. До мене звернувся Костянтин Жук, президент НАМУ з пропозицією ввести MotoSave до складу асоціації. Подумала і вирішила, що такий "дах" буде не зайвим. Головне для нас не просто привезти матеріальні блага, а поспілкуватися з підопічними, адже їм дуже не вистачає спілкування.

Це разові заходи, бюджет формується зі своїх грошей, сьогодні зібрали стільки, а завтра стільки. Не думали організувати свій фонд, залучати корпоративних спонсорів? Адже ви постарієте і допомагати потрібно буде вже вам.

Так, що скинулися, те й отримали, хоча іноді допомагають люди великими сумами. Думали і над створенням фонду, але вся заковика в часі - адже ми всі волонтери і у кожного є своя робота, сім\\\'я. Це моя мрія - створити таку організацію.

Так це і є та мрія, якій присвячений проект і татуювання на твоїй руці?

Не зовсім. Моя глобальна мрія - змінити світ на краще. Хоча це вже відбувається щодня, адже кожен добрий вчинок - це вже невелика позитивна емоція і щось у світі змінюється на краще. Якщо хтось вважає, що моя мрія - кругосвітня подорож, то це не так. З цього все тільки почнеться, а основні події ще попереду.

А татуювання ти зробила до подорожі?

Ні, вона з\\\'явилася на мені ще два роки тому, коли я ще й не думала про мандрівку. Це слова Мартіна Лютера Кінга "I have a dream ...". Я побачила її у випадкової людини, яка сиділа поруч у кафе. Обмірковувала два роки і потім зрозуміла - настав час. Я багато читала про Кінга, мені дуже подобається він, як особистість.

Що саме тебе так зачепило в цій особистості, що ти навіть увічнила його слова на своєму тілі?

Його віра в ту справу, якою він займався. Постійний позитив, він ніколи не здавався, завжди знаходив у собі сили йти далі, не дивлячись на розуміння небезпек, які чекають попереду. Це гідно захоплення.

Ти писала, що будеш проводити соціальні заходи в країнах, де побуваєш. Що це означає?

Поки програма готується, але ідея в тому, щоб не просто покататися. Мені хочеться по ходу руху робити те ж, що і робимо в Києві - відвідувати притулки, будинки пристарілих. Спілкуватися з ними, обмінюватися досвідом, налагоджувати зв\\\'язки. Мене підтримує міжнародний благодійний фонд Українська Біржа Благодійності, послом якого я стала зовсім недавно. У них на сайті ubb.org.ua можна підтримати мій проект матеріально, а після поїздки, я сподіваюся, ми зробимо багато спільних проектів з тими організаціями, які я відвідаю в подорожі. Зрештою, не політикою єдиною годувати Україні світ! Наші соціальні проблеми дуже схожі з проблемами інших країн - чому б нам не об\\\'єднатися для їх вирішення?

Нещодавно я прочитала дуже надихаючу книгу "Три чашки чаю", про американця Греге Мортенсон, засновника Інституту центрально Азії. Він будував в Пакистані і Афганістані школи для бідного населення. Знаю, що ти її теж читала. Але, мало хто знає, що минулого року проводилося розслідування з приводу розтрати Мортенсоном коштів власного благодійного фонду на самопіар і особисті потреби, а також на школи, в тих місцях, де вони були зовсім не потрібні і використовувалися як сараї. Вердикт генерального прокурора був таким: "Незважаючи на тяжкість провинностей, Інститут Центральної Азії варто зберегти. Прагнення ІЦА і його творця залишаються чудовими і вони мають все необхідне, щоб просуваючи свою справу далі виконати зобов\\\'язання перед донорами". Чи готова ти продумувати заходи MotoSave настільки, щоб вони не стали такими школами-сараями, щоб це були не просто епізодичні спалахи доброти, але робота з перспективою на майбутнє?
Я задавалася цим питанням не раз. Хочеться, щоб це залишало слід не тільки в серцях тих до кого ми їздимо, але і в наших. Часто задавала питання знайомим волонтерам - а чи потрібен MotoSave? Деякі йдуть, їм набридає або змінюються пріоритети в житті. Іноді опускаються руки, але, наприклад, нещодавно в нашій команді з\\\'явилася дівчинка з дитячого будинку, в який ми їздили. Їй зараз 17-років і вона сама стала нашим активним волонтером. Вона розповіла, що саме наші зустрічі повернули її думки у бік саморозвитку і допомоги іншим, вона зараз працює в дитячому будинку вже вихователем. Навіть таких точкових результатів цього вже достатньо, адже одна людина зможе передати це ще десятьом.

Ти віриш в Украну? З тим бардаком, який у нас сьогодні. Попереду президентські вибори, тебе не буде майже два роки.

Я вірю в неї, але не впевнена, що за два роки щось зміниться. Якщо так, буду найщасливішою людиною на Землі. Через 10-20 років це здається більш реальним.

Чи не буде запізно? Наша нація старіє, всі хто можуть зараз їдуть, наші вчені, програмісти, інженери. Через 10-20 років можливо вже не буде для кого робити зміни. Я не впевнена, що захочу залишити тут своїх дітей.

Що має статися, щоб ми об\\\'єдналися знову, як у 2004 році, я не знаю. Але адже потенціал є, наші люди дуже багато чого можуть.

Якщо завтра тебе зроблять президентом України, яким буде твоє перше рішення, куди б у першу чергу звернула свій погляд?

Мені дуже важко дивитися на наших старих, на умови в яких вони живуть. Адже це наша історія і якщо ми не цінуємо минуле, то яке майбутнє зможемо побудувати? Я б намагалася поліпшити умови життя для старшого покоління нашої країни. Їм не так багато залишилося і те, як вони проживуть останні роки, багато в чому визначить майбутнє України.

Які твої особисті очікування від поїздки?

Для мене це свого роду початковий етап у моєму житті, підготовка до чогось більшого. Сподіваюся, що натхнення і досвіду мені вистачить на подальше заняття благодійністю. Показати країні, що є люди які бажають займатися справжньою, щирою допомогою іншим. Я очікую відкриття нових дверей, можливостей не тільки для мене особисто, а й для моєї рідної країни.

Підтримати Анін проект дуже просто на сайті ubb.org.ua.

M-Ukraine
10.06.2013
Поделиться:
blog comments powered by Disqus
Слушать новости дня
http://myradio.ua/audio/news.mp3

Михаил Жванецкий
Мы умнее тех, кого выбираем

Публикации

Все публикации