Обозреватель | Опросы - , рейтинг, отзывы
Последние новости в Украине
Укр
Рус
3 августа 2017 - обновлено в
Новости Украины




Відступати нікуди – позаду Москва

Поделиться:

Сьогодні це не гасло панфіловців, які захищали столицю Радянського Союзу. Сьогодні – це влучна та точна характеристика геополітичного становища України, яку озвучив Олександр Квасневський на черговому Ялтинському форумі.

А загалом приводом для написання цієї статті стало російське телебачення, вірніше його надактивна пропаганда, яку воно розгорнуло проти підписання Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Нажаль, закордоном українські канали у супутнику скоріше виключення, аніж правило, тому на деякий час автор цієї статті перетворився на активного споживача російського агітпропу.

Російські піарщики активно творять міфи про негативні наслідки євроінтеграційного вибору нашої країни, на повну потужність увімкнена інформаційна машина, задіяні всі важелі впливу, аби не допустити асоціації з Європою. Але геополітичну гру Москви розуміють і в Києві, і в Брюсселі. Чи не вперше "за" євроінтеграційний вибір, а не "проти" чогось, об’єдналися політики з провладного та опозиційного таборів, громадськість, експерти.

Чи справді катастрофічними будуть наслідки підписання Угоди про асоціацію і що потрібно зробити українській владі та опозиції для того, щоб Угода таки була підписана?

Неомазепізм як фактор впливу на українську політику

Якщо коротко, то російські піарщики "запустили" три міфи щодо негативних наслідків Асоціації України з Європейським Союзом.

Міф перший: не можна бути членами двох зон вільної торгівлі одночасно

Щоб зрозуміти, чи це є дійсно правдою, необхідно почати наш аналіз ab ovo, тобто з базових понять.

Зона вільної торгівлі з певними країнами або з їх об’єднаннями – це можливість торгувати безмитно своїми товарами між країнами, які уклали таку угоду. Як правило, в угодах про зону вільної торгівлі визначається номенклатура товарів обох країн, якими можна торгувати без митних зборів та додаткових платежів.

З цих причин є абсолютно надуманими заяви російської сторони про те, що через Україну на територію Росії "хлинуть" товари європейського виробництва. Для зони вільної торгівлі важливо не через який кордон потрапляють ті чи інші товари, а їх номенклатура та країна походження.

Спробуємо пояснити наочно.

Наприклад, в Угоді про зону вільної торгівлі між країнами А та Б передбачено, що сталеві труби з країни А безмитно поставляються до країни Б. Однак це не означає, що аналогічний митний режим застосовується до труб, які виготовлені в країнах В, Г та Д та які транзитом постачаються через країну А до країни Б. Місце виготовлення та походження товару легко встановлюється документально. Дехто скаже, що можна підробити такі документи, але це вже питання до митних та правоохоронних органів.

За такою ж псевдологікою можна довести, що товари з країн СНД безмитно "підуть" до Європейського Союзу, адже Україна має Угоду про зону вільної торгівлі з країнами СНД, а у випадку асоціації матиме також зону вільної торгівлі з ЄС.

У світі є десятки прикладів, коли одна і та ж країна є членом декількох таких інтеграційних утворень. Яскравим прикладом такої участі є Мексика, яка є членом Північноамериканської зони вільної торгівлі НАФТА - угоди між США, Канадою і Мексикою. В той же час участь у НАФТА не заважає Мексиці мати угоду про зону вільної торгівлі із Європейською асоціацією вільної торгівлі, яка об’єднує чотири європейські країни, які не вступили до Європейського Союзу: Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію та Швейцарію.

1 червня 2012 року набула чинності угода про вільну торгівлю між тими же країнами Європейської асоціації вільної торгівлі та Україною. В той же час Україна в 2012 році приєдналася до Зони вільної торгівлі СНД.

Інша справа – митний союз, в якому встановлений спільний митний кордон та митний простір для всіх країн - учасників цього союзу, єдині митні збори та тарифи. Тому дійсно, не можна бути членом декількох митних союзів, оскільки там встановлюються різні правила митного регулювання.

Зона вільної торгівлі та митний союз – це різні ступені міжнародної співпраці та інтеграції. Останнім часом зони вільної торгівлі стали світовим трендом, який свідчить про глобалізацію світової економіки та намагання пожвавити світову торгівлю.

Митні же союзи – це, як правило, інтеграційні союзи, кінцевим кроком в яких є створення геополітичних та геоекономічних співтовариств, утворень, об’єднань. Європейський союз починався з утворення спочатку Європейського об’єднання вугілля та сталі, а потім у 1968 році – митного союзу. Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану незабаром буде переформатований у Євразійське економічне співтовариство.

Міф другий: Україна відразу зазнає економічного краху після того, як підпише Угоду про асоціацію з Європейським Союзом

Економічна ситуація в Україні дійсно не блискуча. Національна економіка уже більше року знаходиться в стадії економічної рецесії. У другому кварталі 2013 року порівняно із другим кварталом 2012 року падіння ВВП становило 1,2%. У серпні 2013 року промислове виробництво скоротилося на 5,4%. До 21,6 млрд. доларів США впав обсяг золотовалютних резервів держави.

Навпаки, лише за один місяць державний та гарантований державою борг України зріс ще на 1,1 млрд. доларів США та на 1 серпня 2013 року досяг відмітки у 69,3 млрд. доларів.

Причини такого стану – тема окремого аналізу. Однак і зараз вже зрозуміло, що на макроекономічні показники впливає цілий комплекс причин, зокрема недолуга економічна урядова політика, архаїчний стан української економіки, тиск на бізнес, корупція, зовнішньоекономічні фактори.

Тому зводити майбутнє української економіки лише до факту підписання Угоди про Асоціацію не варто: банани на вулицях міст і сіл України відразу після Вільнюського саміту рости не почнуть, не відбудеться одномоментний економічний підйом.

Ми лише отримаємо величезний шанс для модернізації країни, для модернізації національної економіки, її правової та політичної системи, побудови цивілізованої, справді незалежної країни. Це буде шанс для нашої з вами спільної роботи.

Однак, не буде й одномоментного економічного краху, який пророкує пан Глазьєв "сотоварищи". У минулому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна" вийшла стаття відомого українського економіста Ігоря Бураковського "Вибір вектора інтеграції: що ж показують цифри", в якій автор на підставі ретельних розрахунків робить досить однозначний висновок: для України "з погляду добробуту і доходів глибока й всеосяжна ЗВТ із ЄС однозначно вигідніша за членство в Митному союзі".

Водночас, не треба забувати про штучно створені перепони, які можуть вплинути на нашу економіку. Про введення таких обмежень після підписання Угоди про Асоціацію прямо заявив прем’єр Росії Дмитро Медведєв.

Серпнева торгівельна війна довела, що Кремль готовий до застосування не економічних, а політичних та бюрократичних важелів впливу з метою обмеження українського експорту до Росії. І не важливо, що постраждають не лише українські виробники, зокрема "Рошен", але і їх російські контрагенти та споживачі.

Здається, російську владу це мало хвилює, адже набагато важливіше для неї показати "хто в домі господар" та провчити "наглих зарвавшихся хохлів". Не хвилює, здається, Кремль і те, що відносини стратегічного партнерства визначені Великим договором між Україною та Росією. А коли сильніші поважали якісь, на їх думку, папірці?

Українським підприємцям варто вже зараз шукати нові цивілізовані ринки збуту, де економіка менш залежна від політики, де можна вільно торгувати, якщо це вигідно обом країнам. Адже не варто забувати – вступ Білорусі до Митного союзу не убезпечив її від торгівельних війн з Росією. Згадаймо лише нещодавню заборону під надуманими приводами ввезення білоруської молочної продукції до Російської Федерації

Міф третій: Україна отримає газ за низькими цінами від Російської Федерації, що дозволить підняти економіку

Білорусія, яка є членом Митного союзу та Союзної держави з Росією, дійсно отримує газ за ціною 165 доларів за тисячу кубометрів. Але яка ж справжня ціна такого нібито дешевого газу?

Білорусія платить за такий дешевий газ часткою свого суверенітету. Колись президент Росії Володимир Путін чітко заявив: хочете дешевий газ, йдіть до Митного союзу. Сьогодні це повторює його радник Сергій Глаз’єв.

Для політичної еліти та частини населення Білорусі така плата суверенітетом, напевне, є прийнятною. Для України – ні. Чи готові ми платити податок на незалежність у вигляді ринкових цін на газ?

Ринкові ціни на газ - стимул для підвищення енергоефективності, диверсифікації джерел постачання газу в Україну. Так, у 2012 році Україна імпортувала майже 33 млрд. кубометрів газу, у 2013 – 27 млрд. кубометрів (прогноз), а у 2014 – запланований об’єм закупівель буде становити біля 18 млрд. кубів природного газу. Причому у цьому році 1,3 млрд. кубометрів газу зайшло в Україну з боку Європи.

Одночасно необхідно створювати соціальну подушку безпеки за рахунок газу власного виробництва (21 млрд. кубів), собівартість якого коливається в районі 70 доларів США і якого повністю вистачає на потреби українських громадян

Шлях зменшення залежності України від російської газової голки є нелегким та досить болючим. Це конкретні проблеми конкретних підприємств, їх власників та працівників. Але цей болючий та непростий шлях ми повинні пройти. Іншої альтернативи в нас немає, інакше ми приречені на консервацію застарілого виробництва та неконкурентноспроможність нашої продукції на світових ринках.

І ще, про декілька вельми красномовних обставин.

Перша – Білорусія у 2012 році остаточно втратила свою газотранспортну систему, яка повністю перейшла під контроль Газпрому.

Друга – після того, як Росія стала членом СОТ, вона зобов’язалася поступово піднімати внутрішні ціни на газ до загальносвітових. До речі, якщо переважна більшість населення в Україні платить за газ 725 гривень за тисячу кубометрів газу, то в Росії, в залежності від регіону, тисяча кубометрів газу коштує від 800 до 1360 гривень.

У сухому залишку: поки що Кремль програє не один, а два темпи Україні. Міфи, які насаджує Москва, скоріше за все, створюються для внутрішнього вжитку. Навряд чи вони зможуть суттєво вплинути на суспільну свідомість українських громадян.

Інша справа президентські вибори 2015 року – проросійські політики обов’язково поставлять у вину Віктору Януковичу його неомазепізм. А самому Віктору Федоровичу необхідно буде шукати для свого ядерного електорату зрозумілі пояснення – як він дійшов до такої "дружби" з Росією.

Що необхідно зробити для того, щоб підписати Угоду про асоціацію?

Здавалося, що відповідь на це питання дуже проста. Необхідно досягти прогрес у тих критеріях, виконання яких Євросоюз висунув в якості умови для підписання Угоди про Асоціацію між ЄС та Україною. Формалізовані ці критерії в так званих "11 пунктах Фюле", які охоплюють усі сфери політики та економіки та є своєрідним нарисом програми реформ в Україні. Практично готова програма для кандидата у президенти – бери та використовуй.

Зрозуміло, що вага "11 пунктів Фюле" різна. У Євросоюзі також розуміють, що всі критерії повністю виконати до Вільнюського саміту неможливо. Зараз увага Євросоюзу та нашої політичної еліти зосереджена на трьох напрямках: виборче законодавство, реформа правоохоронних органів, унеможливлення вибіркового застосування правосуддя.

Після довгих дебатів Верховна Рада змогла призначити вибори по п’яти одномандатних округах. Важливо, що це рішення було прийнято в компромісному режимі, голосами як влади, так і опозиційних фракцій, внаслідок євроінтеграційного перемир’я. Зараз шукається компроміс по проекту закону про прокуратуру. Є велике бажання його прийняти у першому або навіть у другому читанні з урахуванням зауважень Венеціанської комісії.

Головна проблема, яка на сьогодні є – це вибіркове застосування правосуддя в Україні. Символом такого вибіркового правосуддя стала справа Тимошенко.

Дехто називає це проблемою Тимошенко. Але це не проблема Юлії Володимирівни – вона не добровільно сіла у в’язницю, щоби завадити євроінтеграції України. Це проблема Віктора Федоровича, який зробив усе можливе, аби його головний політичний опонент, за якого проголосувало майже 12 мільйонів громадян, опинився за гратами. Однак, якщо ця проблема не буде вирішена найближчим часом, то вона може стати проблемою 45-мільйонної держави у центрі Європи – України.

На сьогодні юридична дискусія навколо шляхів звільнення Юлії Тимошенко або відправки її на лікування за кордон є безглуздою. Справа лідера опозиції ніякого відношення до юриспруденції не має – це чиста політика. І ця справа має вирішуватися чисто політичними методами та завдяки політичній волі однієї людини – президента України Віктора Януковича. Його останні заяви демонструють, що він усвідомлює всю свою колосальну відповідальність. Нещодавно глава держави заявив, що всі критерії, необхідні для підписання Угоди про Асоціацію, будуть виконані.

Зрозуміло, що Віктор Федорович не в захваті від перспективи звільнення свого головного політичного опонента або навіть відправки її на лікування за кордон. Особливо його непокоїть можлива участь Юлії Тимошенко у президентських виборах 2015 року, тому президентським оточенням шукаються варіанти як і одночасно виконати умову Євросоюзу, так і не допустити участі лідера опозиції у президентських перегонах.

Розуміють це і в "Батьківщині" - офіційно Юлія Тимошенко висунута кандидатом у президенти на партійному з’їзді, однак у випадку, коли вона не зможе балотуватися, в якості "резервного" кандидата готується Арсеній Яценюк. У будь-якому випадку обидва політика готові до подальшої командної гри на виборах глави держави.

Отже, до справжньої точки біфуркації залишився місяць. Місяць, який багато в чому визначить долю України та її геополітичний вибір. Двома реперними, пов’язаними між собою точками, є 15 та 18 листопада 2013 року. Це дата звіту місії Кокса – Квасневського та дата прийняття Євросоюзом остаточного рішення щодо підписання або непідписання Угоди.

Таким чином, останню крапку в цьому затяжному україно-європейському трилері поставлять повноважні представники суверенних країн Європейського Союзу, а не високопоставлені євробюрократи. Доля Угоди про Асоціацію буде залежати від всіх без винятку 28 країн – членів ЄС: від Нідерландів, для яких права людини є непорушними, від канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка відома своєю жорсткою позицією щодо звільнення Юлії Тимошенко.  

І наостанок, про саме головне. Залишаюся єврооптимістом і вважаю, що на сьогодні шанси на підписання Угоди вищі, ніж її непідписання. Необхідні критерії будуть виконані. Переконаний, що і українські політики, і їх європейські візаві усвідомлюють свою відповідальність та є такими же єврооптімістами, як і автор цієї статті.

Ігор Жданов, Аналітичний центр "Відкрита політика"

Українська правда
27.09.2013
Поделиться:
blog comments powered by Disqus
Слушать новости дня
http://myradio.ua/audio/news.mp3

Михаил Жванецкий
Мы умнее тех, кого выбираем

Публикации

Все публикации